Друга світова війна радикально змінила політичну карту Центрально-Східної Європи. Для Закарпаття цей період став часом глибокої трансформації: край переходив від угорської та німецької окупації до радянської системи. Одним із ключових джерел для розуміння тогочасних процесів є регіональна преса – зокрема газети «Закарпатська правда» та «Закарпатська Україна», що почали виходити наприкінці 1944 року як органи Народної Ради Закарпатської України та Центрального Комітету Комуністичної Партії Закарпатської України.
Аналіз випусків 1944–1946 років показує: попри близькість Волині – епіцентру українсько-польського конфлікту 1943–1944 років – ці газети практично не згадують про події Волинської трагедії. Натомість вони активно формують інший інформаційний наратив: Польща постає як новий союзник СРСР, а її політична система – як невід’ємна частина радянського геополітичного простору.
Легітимізація нової влади на Закарпатті
Перші післявоєнні номери газет насамперед зосереджувалися на легітимізації нової влади. У матеріалах регулярно наголошували на «визволенні» краю Червоною армією та історичній необхідності возз’єднання з Радянською Україною. Сам логотип «Закарпатської правди» містив постійний слоган: «Хай живе возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною!»
Одним із символічних кроків стало затвердження державного прапора Закарпатської України. У номері «Закарпатської правди» від 14 січня 1945 року детально описували це рішення:
«12 січня відбулося чергове засідання Народної Ради Закарпатської України. Народна Рада прийняла Гімн Радянського Союзу українською мовою як Гімн Закарпатської України, а також затвердила проєкт Державного прапора. Прапор являє собою червоне полотнище у співвідношенні 1:2 з написом: “Хай живе возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною!”. У верхньому лівому куті – серп і молот, над якими розташована п’ятикутна зірка».
«Закарпатська правда», 14 січня 1945 р.
Паралельно в пресі активно описували урочисті політичні ритуали. У номері «Закарпатської правди» від 5 січня 1945 року вміщено докладну розповідь про присягу членів Народної Ради. Стаття «На вірність Батьківщині» подавала текст присяги у піднесено-патетичному тоні:
«Я, громадянин Закарпатської України, складаючи Народній Раді Закарпатської України Маніфест 1-го З’їзду Народних Комітетів Закарпатської України про возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною, перед лицем своєї Батьківщини, мрію якої, скріплену кровю наших найкращих синів, я приношу зараз у жертву, присягаю на вірність моїй любій Батьківщині, своєму героїчному народу і вождю трудящих усього світу – товаришу Сталіну».
«Закарпатська правда», 5 січня 1945 р.
Газети не лише інформували про політичні рішення, а й формували нову систему цінностей. Радянську владу презентували як джерело соціальних прав, економічної допомоги та історичної справедливості. У січневих випусках 1945 року паралельно публікували матеріали Першого З’їзду Професійних Спілок Закарпатської України, на якому промовляв секретар ВЦРПС М. С. Хрущов, а також документи про перші заходи радянізації.
Турбота про населення: пропаганда соціальної підтримки
Поряд із політикою преса описувала і буденне життя краю. Випуски січня–лютого 1945 року містили повідомлення про гуманітарну допомогу населенню, відбудову інфраструктури та боротьбу з епідеміями.
Особливу увагу приділяли демонстрації турботи з боку Червоної армії. У «Закарпатській правді» від 10 січня 1945 року під заголовком «Червона армія надає народу Закарпатської України братерську підтримку» повідомляли, що медичний персонал 4-го Українського фронту обстежив 64 215 жителів, що відкрито 14 лікарень та амбулаторій, проведено дезінфекцію 95 188 осель і 140 602 різних предметів. Сусіднє повідомлення Економічного бюро при Військовій Раді 4-го Українського фронту під назвою «ХЛІБ – НАРОДОВІ» прямо вказувало:
«На підставі вказівок Верховного Головнокомандувача Маршала Радянського Союзу товариша СТАЛІНА про надання допомоги населенню звільнених від окупантів районів, у зв’язку з клопотанням Окружних Комітетів і Народної Ради Закарпатської України, а також зважаючи на гостру потребу населення в хлібному зерні, Командування 4-го Українського фронту відпустило додатково 183 000 пудів хлібного зерна до раніше відпущених і вже вивезених населенням 500 000 пудів. Усі ці 183 000 пудів хлібного зерна буде завезено в розпорядження Окружних Народних Комітетів до 1 лютого 1945 року за цінами вдвічі дешевшими, ніж це було за німецько-угорських окупантів».
«Закарпатська правда», 10 січня 1945 р.
Медичні підрозділи 4-го Українського фронту допомагали боротися з тифом та іншими інфекційними хворобами, які газета пов’язувала зі «спадщиною фашизму». Сама стаття «Червона армія надає народу Закарпатської України братерську підтримку» формулювала це так: «інфекційні захворювання, що були супутником фашистського режиму, режиму поневолення та злиднів усіх волелюбних народів світу». Усі медичні послуги для населення фронт надавав безкоштовно.
Важливу роль у пропаганді відігравали історії «простих людей». Наприклад, у газеті описано долю селянина Івана Шімка із села Руське Поле, який отримав землю після конфіскації поміщицьких маєтків. Його розповідь подавали під назвою «Сім’я моя не голодуватиме більше»:
«Як під час Чехословаччини, так і під час лихої мадярської окупації, ми не жили життям, гідним людини. Ми працювали, як люди, але користі з праці не мали. Вся земля була в руках поміщиків, які жили із нашої праці. Думали ми, що цій несправедливості не буде кінця. Але кінець таки настав. Принесла його доблесна Червона Армія. Тепер ми будемо господарями на своїй землі. Діти мої, яких у мене 7, не будуть такими батраками, як їх батько. Я мав лишень 1 угор землі. Тепер наш сільський Народний Комітет уділить мені з поміщицької землі стільки, скільки потрібно для щасливого життя. Сім’я моя не голодуватиме більше».
Іван Шімко, с. Руське Поле. «Закарпатська правда», січень 1945 р.
Польща як «визволена» країна: наступ Червоної армії
Попри локальний характер закарпатських газет, значна частина матеріалів була присвячена міжнародним подіям – насамперед ситуації в Польщі. Саме ця тема займає одне з центральних місць у випусках 1945 року.
Газети детально повідомляли про наступ радянських військ на польській території та звільнення великих міст. Уже 14 січня 1945 року в газеті виходить заголовкова стаття «Велика перемога Червоної армії – 20 залпів із 224 гармат» про взяття м. Кельце. Через кілька днів – 19–21 січня – «Закарпатська правда» виходить із масштабними матеріалами «Нові блискучі перемоги – Варшава–Ченстохов–Макув» (про звільнення столиці Польщі 17 січня 1945 року) та «Червона армія переможно наступає» (про взяття Лодзі, Кракова, Кошице, Тільзита).
Ці події подавали як визволення Польщі від нацистської окупації. У текстах неодноразово наголошували на вирішальній ролі Червоної армії. У вітанні Й. Сталіна польському політику Б. Беруту з нагоди визволення Варшави, опублікованому в «Закарпатській правді» 21 січня 1945 року, читаємо:
«Великою радістю переповнені серця радянських людей у зв’язку зі звільненням нашої рідної столиці Варшави. Польський народ ніколи не забуде, що він здобув свободу та можливість відновлення свого незалежного державного життя завдяки блискучим перемогам Червоної армії та всьому радянському народові».
Й. Сталін – Б. Беруту, 19 січня 1945 р. «Закарпатська правда», 21 січня 1945 р.
Таким чином створювали образ СРСР як головного й безальтернативного визволителя Польщі. У наступних номерах цю думку послідовно розгортали через повідомлення про матеріальну допомогу: окрема стаття «Польська преса про братерську допомогу СРСР Варшаві» (лютий 1945) повідомляла, що «братерський дар російського, українського, білоруського та литовського народів» жителям зруйнованої Варшави становив 60 тисяч тонн хліба.
«Люблінський уряд» проти «лондонської кліки»: внутрішня політична боротьба
Важливою темою публікацій стала внутрішня політична боротьба в Польщі. Газети активно підтримували так званий Люблінський уряд, орієнтований на Москву. Уже в перших числах січня 1945 року «Закарпатська правда» друкує статтю «Склад нового польського уряду», де подано список міністрів Тимчасового Уряду Польської республіки на чолі з Е. Осубкою-Моравським. Перший декрет нового уряду – про грошову реформу на «звільненій території Польщі» – також публікується в закарпатській пресі.
Водночас польський уряд у вигнанні, що діяв у Лондоні, у матеріалах систематично дискредитували. Його називали «реакційною клікою», що нібито шкодить інтересам польського народу. У звіті про З’їзд польських залізничників у Любліні (січень 1945 р.), опублікованому в «Закарпатській правді», прем’єр-міністр Осубка-Моравський заявив:
«Торкнувшись діяльності польського емігрантського уряду, Осубка-Моравський відзначив величезну шкоду, завдану лондонською реакційною клікою польських емігрантів справі Об’єднаних Націй, насамперед Польщі. – Демократична Польща, – сказав він, – стала на шлях дружби з Радянським Союзом і цим шляхом ітиме й надалі».
Виступ Е. Осубки-Моравського у Любліні. «Закарпатська правда», січень 1945 р.
Таким чином преса створювала чітку пропагандистську опозицію: «народна Польща» – на чолі з Тимчасовим Урядом у Любліні (а згодом у Варшаві) – проти «реакційної еміграції» в Лондоні. Особливо показово, що в лютому 1945 року «Закарпатська правда» сповіщає про «Переїзд Польського Уряду до Варшави», після чого розпочинається висвітлення регулярних рішень нового уряду – від земельної реформи (стаття «Успішне проведення земельної реформи в Польщі» від 4 квітня 1945 р.) до зовнішньополітичних кроків.
Кримська (Ялтинська) конференція: легітимація нових кордонів
Однією з найважливіших міжнародних тем стала Кримська (Ялтинська) конференція 1945 року. 14 лютого 1945 року «Закарпатська правда» (а трохи згодом і «Закарпатська Україна») публікує повний текст комюніке під заголовком «Конференція керівників трьох союзних держав – Радянського Союзу, Сполучених Штатів Америки та Великої Британії – у Криму». У газетах її рішення подавали як історичний акт справедливості.
Особливу увагу приділяли польському питанню – насамперед визначенню східного кордону країни. У розділі VI комюніке, присвяченому Польщі, було оприлюднено угоду «великої трійки»:
«Ми зібралися на Кримській Конференції, щоб розв’язати наші розбіжності в польському питанні. Ми повністю обговорили всі аспекти цього питання. Ми знову підтвердили наше спільне бажання бачити встановленою сильну, вільну, незалежну та демократичну Польщу… Глави трьох Урядів вважають, що східний кордон Польщі має проходити вздовж лінії Керзона з відступами від неї в деяких районах від п’яти до восьми кілометрів на користь Польщі. Вони визнають, що Польща має отримати суттєве збільшення території на півночі та на заході».
Комюніке Кримської конференції, розділ VI «Про Польщу». «Закарпатська правда», 14 лютого 1945 р.
Це рішення означало фактичне закріплення територій Західної України, Західної Білорусі та Західного Закарпаття за СРСР. У газетах його подавали як справедливий компроміс, що забезпечує стабільність у регіоні. Слід зазначити, що в тому ж розділі ялтинського комюніке окремо обумовлювали реорганізацію польського уряду: «Чинний нині в Польщі Тимчасовий Уряд має бути тому реорганізований на ширшій демократичній основі із включенням демократичних діячів із самої Польщі та поляків з-за кордону. Цей Новий Уряд має потім називатися Польським Тимчасовим Урядом Національної Єдності».
Договір про дружбу СРСР і Польщі: «братерство народів»
Попри ще зовсім свіжу пам’ять про трагічні події на Волині, де у 1943–1944 роках у вирі міжетнічного конфлікту загинули тисячі українців і поляків, уже за рік у публічному просторі починає звучати зовсім інша риторика. 21 квітня 1945 року в Кремлі було підписано Договір про дружбу, взаємну допомогу та післявоєнне співробітництво між СРСР і Польщею. Обидві закарпатські газети – і «Закарпатська правда», і «Закарпатська Україна» – одночасно публікують повний текст документа під загальним заголовком «Підписання Договору про дружбу, взаємну допомогу та післявоєнне співробітництво між Радянським Союзом і Польською Республікою».
Тон публікацій наповнений пафосом «братерства народів», взаємної підтримки та спільного майбутнього, ніби криваві події попереднього року залишилися позаду або ж зовсім не потребують згадки. Преамбула договору наголошувала:
«Президія Верховної Ради Союзу Радянських Соціалістичних Республік і Президент Крайової Ради Народової Польської Республіки, сповнені рішучості спільно довести війну проти німецьких загарбників до повної та остаточної перемоги; прагнучи закріпити докорінний перелом в історії радянсько-польських відносин у бік дружнього, союзного співробітництва, що склалося між СРСР і Польщею в ході спільної боротьби проти німецьких імперіалістів; упевнені в тому, що подальше зміцнення відносин доброго сусідства та дружби між Радянським Союзом і Польщею, що межує з ним, відповідає життєвим інтересам радянського та польського народів… вирішили укласти цей Договір».
Преамбула Договору про дружбу СРСР і Польщі, 21 квітня 1945 р.
У текстах наголошували, що обидві держави мають співпрацювати після війни та разом гарантувати безпеку Європи. Стаття II договору безпосередньо визначала формат повоєнного партнерства:
«Високі Договірні Сторони, упевнені в тому, що інтереси безпеки та процвітання радянського й польського народів вимагають збереження та посилення в період і після закінчення війни міцної та постійної дружби, з цією метою зміцнюватимуть дружнє співробітництво між обома країнами відповідно до принципів взаємної поваги до їхньої незалежності та суверенітету, а також невтручання у внутрішні справи іншої держави».
Стаття II Договору про дружбу СРСР і Польщі.
Публікації описували також масові мітинги у Варшаві, де робітники нібито підтримували цей союз і висловлювали вдячність СРСР. Окрема стаття «Польський народ захоплено вітає радянсько-польський Договір» від 24 квітня 1945 р. повідомляла про понад 20 мітингів у Варшаві з участю робітників, інженерів і техніків заводів «Шихт» та «Ведаль», працівників варшавської електростанції, телеграфно-телефонного апарату та інших підприємств:
«Ми, працівники державного оптичного заводу у Варшаві, – мовиться в одній із резолюцій, – вбачаємо в цьому Договорі крок до подальшого зміцнення дружби між Польщею та СРСР, дружби, народженої на полях битв проти спільного ворога – гітлерівського фашизму. Ми заявляємо, що будь-які спроби польської реакції послабити чи похитнути дружбу між польським і радянським народами зустрінуть найжорстокішу відсіч з боку польської демократії».
«Закарпатська правда», 25 квітня 1945 р.
У цьому контексті контраст між реальністю нещодавньої трагедії та офіційною мовою дипломатії виглядає особливо разючим: на тлі ще не загоєних ран і взаємного болю сторони декларують дружбу та єдність, формуючи новий політичний наратив післявоєнної Європи.
«Процес шістнадцяти»: дискредитація Армії Крайової
Ще одним важливим сюжетом став судовий процес у Москві над лідерами польського підпілля – так званий «Процес шістнадцяти», що тривав 18–21 червня 1945 року. Обидві закарпатські газети детально висвітлювали його перебіг, друкуючи розгорнуті стенограми засідань під заголовком «Судовий процес у справі про організаторів, керівників та учасників польського підпілля в тилу Червоної армії на території Польщі, Литви та західних районів Білорусі й України».
У газетах діяльність Армії Крайової подавали як терористичну та антирадянську, спрямовану проти Червоної армії. Передавали свідчення обвинуваченого Лотаревича про методи підпільної діяльності:
«У нашій роботі ми спочатку керувалися вказівками делегата Жонду, а в останній період – вказівками, що надходили безпосередньо від польського підпільного “уряду” з Варшави. Нам рекомендували зовні створювати видимість добрих і дружніх відносин до радянських військ, а насправді організовувати ворожі виступи. Такі вказівки виходили також від “Ради Єдності Народової”».
Свідчення обвинуваченого Лотаревича. «Закарпатська правда», 20 червня 1945 р.
У матеріалах наголошували, що підпільники нібито організовували диверсії проти радянських військ. Наводили конкретні приклади «диверсій» на залізницях: «8 грудня 1944 року генерал Окуліцький за вказівкою обв. Янковського передав йому розпорядження про розгортання диверсійно-терористичної діяльності в тилу Червоної армії». Свідок Коленда повідомив, що його «протягом 20 днів навчали методів мінування та підриву залізничного полотна, шосе, мостів». Інший свідок, Урбанович, розповідав про вбивства радянських партизанів та мирних громадян.
Цей процес мав важливе пропагандистське значення – він остаточно делегітимізував еміграційний польський уряд у Лондоні та обґрунтовував підтримку Тимчасового Уряду Національної Єдності, утвореного у Москві в червні 1945 року.
Потсдамська (Берлінська) конференція: остаточне розв’язання польського питання
Серпневі номери «Закарпатської правди» 1945 року публікують повний текст «Повідомлення про Берлінську конференцію трьох держав» (Потсдамська конференція, 17 липня – 2 серпня 1945 р.). У розділі IX «Про Польщу» цього документа зафіксували остаточне розв’язання польського питання:
«Конференція розглянула питання, що стосуються Польського Тимчасового Уряду Національної Єдності та західного кордону Польщі… Встановлення Британським Урядом і Урядом Сполучених Штатів дипломатичних відносин із Польським Тимчасовим Урядом привело до припинення визнання ними колишнього польського уряду в Лондоні, який більше не існує».
Розділ IX «Про Польщу». «Повідомлення про Берлінську конференцію трьох держав». «Закарпатська правда», серпень 1945 р.
Таким чином, цикл міжнародної легітимації нового польського уряду та нових кордонів Польщі завершився. Усе, що відбувалося раніше – «лондонська кліка», еміграційний уряд, Армія Крайова – оголошували нерелевантним, а нову політичну реальність – єдино можливою.
9 травня та возз’єднання Закарпатської України з УРСР
9 травня 1945 року «Закарпатська Україна» вийшла з червоним заголовком «Німеччина капітулювала!» та підзаголовком «Вітчизняна війна радянського народу з гітлерівською Німеччиною переможно завершена!». У цьому ж номері публікувався повний текст Акта про беззастережну капітуляцію Німеччини.
29 червня 1945 року в Москві було підписано договір між Чехословацькою Республікою та СРСР про возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною – формальне завершення політичного процесу, який закарпатська преса описувала упродовж усього 1944–1945 років.
Замовчування Волинської трагедії: ідеологічна функція пропуску
Попри велику кількість матеріалів про Польщу, у закарпатській пресі майже повністю відсутня тема українсько-польського конфлікту на Волині 1943–1944 років. Жоден з переглянутих номерів «Закарпатської правди» та «Закарпатської України» 1944–1946 років не містить прямого згадування про події на Волині, де у вирі міжетнічного протистояння загинули десятки тисяч українців і поляків.
Натомість у публікаціях систематично підкреслювали братерство між народами та роль СРСР як головного посередника і захисника Польщі. Наприклад, типова формула, що повторюється у різних статтях:
«У період гітлерівської окупації польський народ зрозумів, що єдиним другом і єдиним союзником, на якого можна сподіватися в боротьбі за свободу й незалежність, є Радянський Союз».
Типове формулювання з матеріалів «Закарпатської правди», 1945 р.
Цей риторичний прийом виконував подвійну функцію: по-перше, він конструював історичну тяглість «вічної дружби» польського та радянського народів, у яку не вписувався б Волинський конфлікт; по-друге, він узаконював нинішню геополітичну реальність – фактичне приєднання Західної України та частково Закарпаття до СРСР – як «природне» завершення спільної боротьби.
Висновки
Аналіз закарпатських газет 1944–1946 років демонструє, що регіональна преса виконувала не лише інформаційну, а й виразну ідеологічну функцію. Матеріали формували образ радянської влади як визволителя Закарпаття та Польщі, а також активно підтримували створення нового політичного порядку у Східній Європі.
Польща у цих текстах постає не як суперник чи сусід у нещодавньому конфлікті, а як «братній» союзник у спільному соціалістичному просторі. Її історію структурують через серію ключових подій, які подають в одній безперервній лінії: визволення Червоною армією → формування Люблінського (а потім Варшавського) уряду → Ялтинська конференція → Договір про дружбу від 21 квітня 1945 р. → Потсдам → возз’єднання Закарпатської України з УРСР.
Водночас повна відсутність згадок про українсько-польське протистояння на Волині свідчить про свідоме та системне ігнорування цієї теми в радянському інформаційному полі. Це замовчування було не випадковою прогалиною, а структурним елементом нового політичного наративу. Закарпатська преса, як і вся радянська періодика того періоду, виконувала функцію не лише фіксації подій, але й «редагування пам’яті» – створюючи з повоєнної реальності образ упорядкованого світу «братерських народів», у якому для трагедій недавнього минулого не залишалося ані місця, ані слів.
Джерела:
«Закарпатська правда» – Орган Центрального Комітету Комуністичної Партії Закарпатської України. Підшивки за січень – грудень 1945 р.
«Закарпатська Україна» – Орган Народної Ради Закарпатської України. Підшивки за грудень 1944 – листопад 1945 р.